Фабула "Як тільки сонце вечір запалило"

Як тільки сонце вечір запалило
І небо скрізь прозоро затремтіло,
На ньому зорі блиснули прекрасні,
Як камені коштовнії, алмазні,
Фалес тут крикнув: «Гей-но, бабо люба!»
«Чого,— це баба,— розпустив ти губи?»
«Набридло, бабо, на одному місці,
Хотілося б до зір мені полізти».
Потюпала вперед стара із хати,
А слідом мудрість суне дурнувата.
Зійшли угору, стали на просторі,
Звідкіль дивитись зручно і на зорі.
Та мудрість впала і забила вухо.
«Ой бабо,— вже гукає,— чути туго!»
«Чого тебе понесло туди, діду?
Поліз сюди, то вже тримайся сліду,
Не може і канави розпізнати,
А лізе в небо зорі рахувати».
Додому баба повела старого,
А вуха він таки позбувсь одного.


Інші поетичні твори:
Фабула про Тантала
Фабула ("Філарет старенький колись у пустині...")
Думка, мандруючи, співає пісню.