Збірка "Байки Харківські"
До збірки байок Сковорода, як і в "Сад божественних пісень", включив 30 творів. Перші 15 байок, за свідченням автора, - створені "на восьмім десятку нинішнього століття", після того, як він залишив харківський колегіум, тобто десь після 1766 року. Решта байок із збірки "Байки Харківські" були написані 1774 року в селі Бабаях на Харківщині
При упорядкуванні текстів байок було зроблено деякі скорочення: знято посилання Сковороди Григорія Савовича на біблію, подекуди паралельні найменування понять грецькою та латинською мовами тощо.
Зміст збірки:
- Пси
- Ворон і Чиж
- Жайворонки
- Голова і Тулуб
- Чиж і Щиглик
- Годинникові колеса
- Орел і Сорока
- Голова і Тулуб
- Мурашка і Свиня
- Дві курки
- Вітер і Філософ
- Оселка і Ніж
- Орел і Черепаха
- Сова і Дрізд
- Змія і Буфон
- Жаби
- Два коштовні камені - Діамант і Смарагд
- Собака та Кобила
- Нетопир і двоє пташат - Горленя та Голубок
- Верблюд і Олень
- Зозуля та дрізд
- Гній та Діамант
- Собака і Вовк
- Кріт і Лінкс
- Лев та Мавпи
- Щука і Рак
- Бджола та Шершень
- Олениця та Кабан
- Баба та Гончар
- Соловей, Жайворонок та Дрізд
(Переклад В.Шевчука)
Люб’язний приятелю!
На сьомому десятку нинішнього століття, полишивши вчительську посаду й усамітнившись у лісах, полях, садах, селах, хуторах та пісках, що лежать докруж Харкова, навчав я себе доброчинству і студіював біблію; тоді ж добропристойними забавками розважаючись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомості. А сього року в селі Бабаях примножив їх до половини. Поміж тим як писав додаткове, здавалося мені, що ти завжди присутній, схвалюєш мої думки і разом до них зі мною причащаєшся. Дарую ж тобі три десятки байок — тобі й подібним до тебе!
Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка таїть в собі силу.
Нерозумну бундючливість зустрічають по зовнішності, випроводжають по сміху, а розумний жарт добрий вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою поважністю. Згадайте прислів'я: «Хвалився гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема».
Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати українською приказкою: «Стукотить, шумить, гримотить... А що там? Кобиляча мертва голова біжить». Кажуть і росіяни: «Літала високо, а сіла недалеко»,— про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ся порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а під сподом — щось, зовні брехня, а всередині істина. Така річ і людина звалася у греків сілінос — картинкою, що зверху смішна, а всередині — красою велична.
Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не по гаману цінуй скарб — праведним судом осуджуй. Байка тоді буває погана й дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх... Іноді в куш сміття ховається перлина... Як обряд є без сили божої порожнеча, так і байка без істини. Коли ж вона з істиною — хто посміє назвати її брехливою? Отже, все чисте чистим, а оскверненим і невірним ніщо не чисте, бо осквернилися їх розум і совість... Сим хворим, позбавленим страху божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а осквернені в них розум і совість.
Сей цікавий і складний рід писання був звичайним у найкращих стародавніх мудреців. Лавр і взимку зелений. Так мудрі і в забавках розумні, а в брехні правдиві. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як підлим розумам, а ясно, як у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши добре живу її подобу, вкладали її в різноманітні форми.
Ніякі барви не передають краси троянди, лілеї, нарциса настільки жваво, наскільки величне у них незриме... Звідси народилися символи, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його ділах — повелів писати вірші, вибрав Езопові байки. І як найвправніша картина здається неукам брехнею, так і тут виходить...
Сонце всіх планет і цариця — біблія — з тайнотворених картин, притч і подобизн склалася. Вся вона ліплена з глини, але в сю глину вдихнутий дух життя і ховається мудрість усього смертного. Відобразити, приєднати, уподобити — означає те саме.
Прийми ж, люб'язний приятелю, щирим серцем від твого друга сю небезсмаковиту думок його воду. Не мої се думки і не я їх вигадав: істина — безначальна. Але ж люблю — з тим і мої, люби —і будуть твої. Знаю, що твій тілесний образ дуже різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним напоєм, хай будуть єдина душа і єдине серце! В єдності думок і полягає справжня дружба. Все не наше, все загине. І самі тіла наші. Самі лише думки завжди з нами, сама лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерняті, затаїмося.
Будьмо ж дружні! Прийми і споживай моїх чотириногих звірів, зміїв та птахів. Хай тебе бог благословить!.. Вони ніщо інше, як образи, що прикривають, як полотном, істину...
Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга...
Григорій Сковорода
1774 р.,
с Бабаї