Байка "Вітер і Філософ"


— А щоб тебе чорти забрали, проклятий!..
— За що ти мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.
— За те,— відповів Мудрець,— що як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столу і світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю страву, яку я збирався по праці з'їсти...
— Та чи знаєш ти,— сказав Вітер,— хто я такий?
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фізик.— Хай про тебе селюки байки складають. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь...
— А коли я,— каже Вітер,— тінь, то є при мені й тіло. Се достеменно, що я тінь, а невидима в мені сила — є справжнє тіло. Як же мені не віяти, коли мене рухає наш всезагальний творець і невидиме всевмістиме єство.
— Знаю,— сказав Філософ,— що в тобі є живе єство і воно невинне, оскільки ти всього-на-всього вітер.
— І я знаю,— мовив Вітер,— що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох селюків, з яких один нахилився, задерши одежу, і привітав мене за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її. Другий такий же комплімент зробив мені, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти в них годен бути головою.

Сила: Хто на погоду чи на врожай сердиться, той заміряється на всеосяжну природу.


Інші байки із збірки "Байки Харківські":
Оселка і Ніж
Орел і Черепаха
Сова і Дрізд